Новини / Події

» Всі новини

Спільноти та діяльність парафії

Братство Матері Божої Неустанної Помочі

Братство зустрічається кожного понеділка після вечірніх богослужінь

Братство Архистратига Михаїла

Братство зустрічається кожного вівторка після вечірніх богослужінь

Товариство Християнських Сімей «Християнська родина»

Товариство зустрічається кожної пятниці після вечірніх богослужінь

Спільнота "Подружні зустрічі"

Спільнота зустрічається кожної неділі о 16-00

Парафіяльна школа

На парафії діє парафіяльна школа, де діти і молодь, окрім ґрунтовної катехизації і християнського виховання

Спільнота «Марійська дружина»

Спільнота зустрічається кожної неділі о 17.00 год.

«Вівтарне братство»

Братство зустрічається кожної суботи о 10.00 год.

Спільнота «Ал-Анон»

Спільнота зустрічається кожної середи о 19.00 год.

Спільнота «Матері в молитві»

Спільнота зустрічається кожної середи о 19.00 год.

Християнська Молодіжна спільнота «Знамення»

Спільнота зустрічається кожного четверга після вечірніх богослужінь, кожної неділі о 16.00 год.

Церковний хор

Мішаний хор (керівник Наталя Буда). Хор співає кожної неділі о 8.00.
Молодіжний хор (керівник Наталя Буда). Хор співає кожної неділі о 10.00.
Дитячий хор (керівник Ганна Мелимука). Хор співає кожної неділі о 12.00.

Посилання

 

 

Йосафат Кунцевич: Аскетичне життя як засіб духовного зросту священномученика Йосафата

 
Синонімами до слова «спасіння» у Євангелії виступають два словосполучення: «вічне життя» (ζω? αι?νος) і «царство Боже» (βασιλε?α του θεου)1, які вказують, задля чого слід спасатись від гріху і які можливості це відкриває перед людиною. Завдяки такому цілісному підходу християнське подвижництво не стає самоціллю, а служить містком до участи людини в Бозі та Його вічности2, яка є «початком і кінцем нашого існування»3.
 
Аскети схильні вважати, що людина двічі переживає яскраву присутність Божої благодати. Перший досвід Божих відвідин людина отримує як дар, і цей досвід цілковито заволодіває її нутром4, залишаючи незабутню пам'ять про цю хвилю. Про такий момент у своєму житті Йосафат розповів Рафаїлу Корсаку. Він, будучи ще дитиною, побачив у церкві ікону розп'яття і запитав, що це за образ. Йому пояснили, що це є Божий Син, який взяв на Себе наші гріхи і за це перетерпів страждання. «І в ту мить, - зазначає свящмуч. Йосафат, - я відчув як у мене ввійшла іскра Божої любови, так що завжди найприємніше мені було йти до церкви»5.

Такі божественні відвідини породжують у людині невимовну тугу і бажання, щоб цей стан тривав постійно.
І Йосафат отримав знову цей дар благодати. Вдруге він дається лише у відповідь на зусилля аскета після багатьох років духовних подвигів та боротьби із пристрастями і залишається з ним до кінця життя6. Тоді аскет відкриває у собі світло пізнання шляхів Духа, яке приходить таємничо. І це зветься догматичною свідомістю7. На шляху до цього просвітлення перед подвижником стоїть важке завдання: очистити розум від гріховних помислів. Самого контролю за думками недостатньо. Тому аскет використовує альтернативний шлях плекання добрих думок про божественні речі. Тут Йосафату на поміч приходять духовні вправи, які включають читання Святого Письма, творів Отців та житій святих. Такі читання у перші роки свого монашого подвигу Йосафат провадив на самоті у каплиці Св. Луки8. Навіть ставши архиєпископом, він слухав духовні читання за обідом та вечерею9.
 
До ряду духовних читань священномученика входили також твори таких київських митрополитів як Іларіон та Григорій Цамблак. Усі ці духовні читання вберегли Йосафата від помилок у духовному житті10 і спричинились до формування його догматичної свідомости.
 
На шляху зростання у благодаті особливе місце Йосафат відводив молитві як літургійній, так і келійній. Працюючи ще у виленського купця Поповича, він не пропускав жодного богослужіння, яке відбувалось у монастирі Пресвятої Тройці11. Монахи, згадуючи часи його архимандритства (1614-1617 рр.), наголошували: «Він сам дзвінком будив братію, сам першим йшов до церкви, сам дзвонив на утреню, сам розпочинав утреню, сам читав Псалтир і співав - і все це виконував мило і радісно»12. Зрештою, як вважає Софія Сеник, усі подвиги Йосафата випливали із богослужень та церковного правила13.
 
Центральне місце у його духовному житті займала свята Літургія, яка, на думку Святителя, є корисною з двох причин: з одного боку, вона занурює людину у спасенну дійсність життя, страждань і смерти Христа, з иншого - у ній через Євхаристію людина єднається з Богом і отримує сили для подальшого подвигу14. Оскільки Літургія є джерелом безпосереднього спілкування з Богом, то навколо неї зосереджується і від неї залежить життя аскета. Цей духовний жар, отриманий у Євхаристії, Йосафат підтримував келійною молитвою, частину якої складала Ісусова молитва. Як свідчить Яків Суша, Йосафат вдень і вночі постійно повторював цю молитву15. Симеон Яцкевич засвідчив, що коли заходив у келію Йосафата, то бачив, як той уві сні промовляє слова молитви16. У келії Йосафат молився перед іконами Христа, Богородиці та Розп'яття. Якщо він вирушав кудись у подорож, то завжди брав їх із собою17.
 
Любов людини до Бога сприяє постійному перебуванню у молитві18. Тоді, коли цією любов'ю проникається уся людина, приходить Син з Отцем і поселяються у ній (Пор. Ін. 14,23). На цьому етапі молитва аскета досягає особливої чистоти, звільняючись від понятійних образів. Обоження аскета стає видимим для инших: инколи його тіло оповите божественним сяйвом, тварини, які зазвичай проявляють агресію, упокорюються перед ним19, а після смерти його преображене тіло не тліє. Про те, що Йосафат сягнув цього найвищого етапу духовного життя, свідчить розповідь його слуг, котрі були при його архиєпископській палаті. Вони однієї ночі пішли таємно услід за своїм Архиєреєм, який саме у цій порі ходив до катедри на молитву. У церкві слуги побачили Йосафата, осяяного променями світла, що виходили з ікони, а його тіло піднеслось угору20. Про гармонію священномученика із творінням свідчать розповіді про те, що коли на Йосафата нацьковували собак, то вони підходили та лестились до його ніг21 і навіть не гавкали на нього22. Творіння відчуває об'явлених синів Божих, за якими стогне, оскільки вони приносять йому звістку про визволення від тління (Пор. Рим. 8:19-22). Про своє визволення від тлінности свящмуч. Йосафат сповістив після смерти: його тіло протягом століть не руйнується, зберігаючи свою цілісність23.
 
Плекаючи любов до Бога, людина одночасно зростає в любові до ближнього, яка є основною ознакою Христового учня (Пор. Ін. 13:35). Про любов свящмуч. Йосафата до ближніх так жартома казали його співбрати: «Якщо хочемо більш дружно з Йосафатом поговорити та втішатись його розмовою, то зробімо щось таке, щоб він вважав нас своїми ворогами»24. Він прощав тим, що ображали його25, служив важкохворим, які були покинуті навіть родиною26. У його архиєпископській палаті завжди було багато бідних та бездомних27.
«Хто любить Бога, той входить у життя Божества; хто любить брата, той впускає у своє іпостасне буття життя брата»28. Цих вершин подвижництва сягнув священномученик Йосафат. Це виявилось у його високому богословленні про тайни Божого буття29 і у глибокому знанні та відчутті людської душі30.
 
Таким, властиво, був аскетичний шлях свящмуч. Йосафата Кунцевича. Він віддзеркалив особисті аскетичні пошуки священномученика. Характерним для цих пошуків є два моменти: це тяжіння до загальної християнської аскетичної традиції (читання житій святих, творів святих Отців), а також особлива любов до аскетичної спадщини Київської Митрополії (читання Києво-Печерського патерика, Іларіонового «Слова о законі і благодати», відвідини Києво-Печерської лаври, виписування окремих місць із руських літописів31). Тому, з одного боку, він продовжив вселенський ряд отців-подвижників, а з иншого - став світилом київського монашества. Про иншу особливість аскези Йосафата говорить Софія Сеник, порівнюючи його із Теодосієм Печерським: «Обидва відчували потяг до усамітненого життя, але й обидва виявили себе визначними настоятелями великих спільнот»32. Він, фактично, відродив традиції пустельницького та спільнотного монашого життя на Руси-Україні.
 

Джерело: www.christusimperat.org/