Людина, відколи існує і відколи себе пам'ятає, завжди думає і мріє про свій дім. Вона немов би шукає заслони, захисту, свого «власного місця» у цьому світі.

Усім добре знайоме почуття туги за домом, з якого ти вийшов. Це він завжди пригортав твою душу, зігрівав, годував, захищав перед холодом, бурею, злими людьми. Цей дім вчив і виховував, нагороджував і карав, погрожував і обдаровував, був ніби твоїм татом і мамою. Передовсім, кожен дім є великим знаком Когось, чиєїсь присутності, чийогось існування в самому серці цього дому. 

Людина з подібними почуттями прагне будувати святий дім, святиню, церкву, Дім Божий, ніби маніфестуючи перед усім світом свою любов і прихильність до Всевишнього. Храм — це місце перебування Живого Бога, де Він дозволяє людині повернути їй втрачену подобу Творця, очистити совість, загоїти рани, забути злість і ненависть, отримати ковток живої води, кусень небесного хліба і найпрекрасніше слово з усіх слів. Там кожен віднайде себе таким, яким є, і ближніх — якими вони повинні бути, якими є в очах Бога.

Так, як Ісус Христос в своїй особі поєднав людину і Бога, так кожен храм поєднує в собі землю і небо, час і вічність, тіло і душу, світське життя з Божим. Він — центр усього світу, всієї вселенної і жоден людський дім не може існувати без нього, без прагнення єднатися в одному Божому домі.

Кожен дім має свій день народження, час дозрівання, росту, євангельского зростання. Минуло вже десять років від моменту, коли ми почали мріяти про нашу святиню, будувати її в своїх мріях, в своїх молитвах, в своїх сподіваннях. П'ять років нам знадобилося на те, щоб краса Божого дому вповні засіяла на нашій парафії. Від того моменту будова ні на мить не зупиняється, краса Божого храму проявляється все більше і більше, і найкраще її спостерігаємо в красі людини, яка перебуває у ньому.

З Божим благословенням адміністратор парафії о. д-р. Володимир Ковалковський