В 1580 р. У Володимирі на Волині, в родині міського радника народився син Іван Кунцевич. Ще у дитинстві він відзначався надзвичайними здібностями і релігійністю. У 1604 р. Вступає до василіянського монастиря у Вільнюсі, прийнявши ім'я Йосафат.

У 1609 р. Йосафат був висвячений на священика, а в 1617 р. — на архієпископа Полоцького.  Головною метою діяльності св. Йосафата була єдність Христової Церкви.  Оскільки багато людей пішли за «душехватом» (так називали Йосафата за його проповіді), то деякі противники єдності вирішили фізично знищити його. «Ви мене переслідуєте, — говорив Йосафат, — готуєте для мене смерть, а я вас усім серцем люблю і бажаю за вас віддати навіть своє життя».

Вороги зібрали натовп, вломились до єпископських палат, побили слуг. Йосафат, вийшовши після ранішньої молитви, лагідно сказав до юрби: «Діти, чому б'єте моїх слуг? Якщо маєте щось проти мене, ось я!». І тут же сокира розрубала голову слуги божого. Істеричною люттю вороги рвали одяг, обпльовували, висмикували волосся з убитого вже владики. Бажаючи затерти сліди, скинули тіло в ріку двину.

Понад триста чудотворних уздоровлень через святого Йосафата записано свідками тільки в перші п'ять років після його мученицької смерті. Майже всі його вбивці навернулись. У 1628 і 1637 роках спеціально створені комісії після відкриття домовини ствердили нетлінність його тіла.

Мощі спочатку було вивезено в безпечне місце до Білої Підляської, де вони перебували до 1916 р. З 1916 до 1949 року мощі св. Йосафата спочивали в українській церкві св. Варвари у Відні, а в 1949 р. Перевезено їх в базиліку св. Апостола Петра в Римі. Сьогодні всі чекають моменту, коли св. Йосафат знову зможе повернутись в Україну і молитись за з'єднання церков.